Катастрофа

До Харкова залишалось менше години…

Між станціями Таранівка і Бірки поїзд|потяг| йшов із швидкістю 65 верст на годину, щоб ліквідувати  запізнилися на півтори години, оскільки|тому що| в Харкові передбачалася|припускалася| зустріч. Був полудень. Раніше звичайного сіли снідати, щоб|аби| кінчити його до Харкова, який вже відстояв тільки|лише| на 43 версти. У їдальні зібралася вся царська сім'я і свита, всього 23 людини. Маленька велика княжна Ольга залишалася в своєму вагоні. Їдальня була розділена на три частини|частини|: посередині вагону – великий стіл, з двох боків їдальня була відгороджена – з одного боку стояв звичайний стіл для закуски, а за іншою перегородкою, ближче до буфетної|, стояли офіціанти. Посередині столу, з одного боку сидів государ. А з іншого боку – імператриця, справа у неї сидів Посьет, а зліва|ліворуч| – військовий міністр Ванновський. Де стояла закуска, там сіли царські діти: Цесаревич, його брати, сестра, князь Євген Петрович Оболенський, відомий художник-венгр Михай Зічі. Сніданок вже добігав кінця, подавали останнє блюдо (гур’ївську кашу), лакей підніс государеві вершки. Раптом вагон страшно захитався, пролунав тріск...

З  листа імператриці Марії Федорівни братові, королеві грецькому:

«Якраз в той самий момент, коли ми снідали, нас було 20 чоловік, ми відчули сильний поштовх і відразу за ним другий, після якого всі ми опинилися на підлозі і все навколо нас захиталося і почало  падати і рушитися. Все падало і тріскотіло, як в Судний день. У останню секунду я бачила ще Сашу, який знаходився напроти мене за вузьким столом і який потім звалився вниз разом із столом, що обрушився. У цей момент я інстинктивно зачинила очі, щоб в них не потрапили осколки скла і всього того, що сипалося звідусіль.

Був ще третій поштовх і багато інших прямо під нами, під колесами вагону... Все гуркотіло і скреготіло, а потім раптом запанувала така мертва тиша, неначе в живих нікого не залишилося.

Все це я пам'ятаю дуже виразно. Єдине, чого я не пам'ятаю, це те, як я піднялася. Я просто відчула, що стою на ногах, без усякого даху над головою і нікого не бачу... Це був найжахливіший момент в моєму житті, коли, можеш собі уявити я зрозуміла, що я жива, та що біля мене немає нікого з моїх близьких. Ах! Це було дуже страшно!»

Деякі вагони рухнули під укіс з десятиметрового насипу. Проте вагон-їдальня, злетівшиз колісних пар і сильно розвернувшись, залишився на полотні дороги. Нога Олександра опинилася міцно затиснена, і він не відразу зміг її вивільнити. Той же Вітте, відданий шанувальник Александра III, запевняв що «весь дах столового вагону впав на імператора, і він тільки завдяки своїй гігантській силі утримав цей дах на своїй спині і вона нікого не задавила».

Цар дійсно відрізнявся масивною статурою і неабиякою фізичною силою, та ймовірніше, що дах з одного боку підтримала стіна вагону, яка сплюснулася, але встояла.

Пасажири почали виповзати з-під уламків. Імператриця відчайдушно кричала: «Що з дітьми?» Занепокоєння виявилося марним. Вся царська сім'я відбулася синцями та подряпинами, лише Марія Федорівна поранилася виделкою. Неушкодженою залишилася і маленька Ольга, яку буквально викинуло з вікна її вагону прямо на насип. Художник Зічі, облитий гур’ївською кашею, спромігся навіть відшукати серед останків вагону свій альбом. Тим часом в півтора десятках вагонів государева поїзду нараховували безліч убитих і поранених. Постраждало 58 осіб. У числі 21 (ще двоє людей  від отриманих поранень померли дорогою до лікарні) загиблого опинився і офіціант, що підійшов до царя у момент катастрофи. Була задавлена на смерть собака Камчатка, що лежала біля ніг Олександра.

Члени імператорької родини відмовились перейти у один з непошкоджених вагонів, разом з солдатами вони протягом 5 годин, під дощем і вітром, у грязюці переносили  вбитих і поранених  під насип. Вже в сутінках прибув санітарний поїзд з Харкова, куди забрали всіх постраждалих, Їх величності сіли в інший поїзд і повернулися у Лозову.

Звістка про страшну подію| летіла| швидше| за поїзд|. Коли царська| родина під’їжджала| до Лозової, ії вже| чекали| сільське| духівництво, сотні| людей із навколишніх| сіл|. Государ був спокійним і сумним. Священику, який зустрів їх величності з хрестом, Государ і Государиня поцілували руку, що ще більше збентежило сільського пастиря, який ніколи на своєму віку не бачив ні Царя, ні Цариці. Тут, у залі ІІІ класу, в присутності 400 чоловік| відслужили| перший великий молебень подяки Богові за чудесне спасіння родини імператора, паніхіду за упокій загиблих у цій страшній трагедії. Молебень тривав близько двох годин. Цар і цариця зі сльозами на очах, припавши на коліна, молилися за упокій душ загиблих. Після богослужіння всі мовчки сіли за стіл. Поряд із Царським і свитським столами стояв ще один накритий стіл, бо начальник станції, не знаючи кількості тих, хто прибув у поїзді, вжив заходів, щоб вистачило на всіх.
 Олександр ІІІ розпорядився нагодувати всіх, хто був у поїзді, не виключаючи й прислугу. Імператор відклонив запрошення місцевої поміщиці Авілової переночувати в її маєтку, а коли потяг було ретельно перевірено,  Августійше сімейство рушило на Синельникове, щоб Катерининською, а потім Харково-Миколаївською залізницями доїхати до Харкова. 

Весь наступний шлях до Москви і далі до Петербурга обернувся  у народні свята в честь Царя Небесного, що дарував чудесне спасіння Царській родині. Багато хто з людей не вірили новині, та лише побачивши Царя, його дружину й дітей полегшено зітхнули.

19 жовтня літерний поїзд «Б» прибув у Харків. Місцева еліта була впевнена, що Самодержець пробуде на вокзалі декілька хвилин і вирушить далі, але вони помилялися. На мою думку, такого прикладу людяності та духовності у наш час, як продемонстрував Олександр ІІІ, не часто зустрінеш. Незважаючи на відсутність підготованих екіпажів, Государ з Государинею та Августійшими синами сіли в звичайну повозку і відвідали у лікарні всіх поранених, поцікавилися про стан здоров’я кожного. Цар пам’ятав, де, кого було підібрано на місці трагедії. Для кожного постраждалого знайшлося добре слово, Олександр ІІІ виразив надію побачити їх здоровими у Петербурзі.