Інформація про сайт

Будівництво храму Христа Спасителя та каплиці Спаса Нерукотворного.

Разом із потрясінням, спричиненим|спричиняти| несподіваною|неочікуваною| катастрофою та її можливими наслідками, поведінка імператора викликала|спричиняла| серед православного народу різкий сплеск патріотизму і добродійності. У багатьох місцях|місце-милях| мали намір ознаменувати цей день різними добрими вчинками|речами| – установою стипендій, будовою|устроєм| каплиць і тому подібне.|тощо| Царська казна|скарбниця|, у свою чергу|в свою чергу|, підвищила асигнування на будівництво храмів у південно-західних губерніях. День 17 жовтня у народі вважали святом. Упродовж багатьох років імператор відвідував місце трагедії напередодні великодніх свят.

Письменники того часу відгукнулися у своїх творах відомості про чудесне спасіння імператорської родини:

«Отчего сегодня, мама,

Все звонятъ в колокола

И лампадку, словно въ праздникъ,

Предъ иконой ты зажгла?

Разве праздникъ?» - «Да, мой милый!

Въ этот день потрясена

Словно громомъ, Божьимъ чудом

Наша вздрогнула страна…

Ехал Царь съ Своей Семьею,

Поездъ вдругъ сошелъ съ пути, –

Было многимъ здесь могилу

Суждено, дитя, найти!

Кровь лилась, стонали люди,

Смерть была со всехъ сторонъ!

Государь съ Своей Семьею

Только Богомъ былъ спасенъ!

Оттого-то нынче праздник,

Перезвонъ колоколовъ,

Оттого-то и лампадку

Я зажгла у образовъ»…[1]

Події 17, 18 жовтня 1888 року увінчані влаштуванням деяких благодійних закладів. На народні пожертвування зводилися|підносили| храми, каплиці та інші пам'ятні знаки. Художником|митцем|-пейзажистом С. І. Васильковським була написана картина «Крах|катастрофа| царського поїзда|потягу| поблизу|біля| станції Борки», що зберігалася у Російському музеї в Санкт-Петербурзі. Наймонументальнішим пам'ятником цій події стала православна церква Воскресіння|неділі| Господня, що збудована|спорудити| у Криму на Фароській скелі, а в Бахчисараї – фонтан-пам'ятник, споруджений мусульманами міста. У Харкові була організована низка пам'ятних заходів, зокрема: створення|створіння| Харківського комерційного училища імені Олександра III, відливання|виливок| срібного дзвону для Благовещенського кафедрального собору  і ін. Духівництво|духовенство| Харківської єпархії вирішило увічнити цей дивний|чудовий| порятунок|спасіння| царської сім'ї відливанням|виливком| небаченого раніше дзвону з|із| чистого срібла вагою до 10 пудів. Проект дзвону архієпископ Харківський і Ахтирський преосвященний| Амвросій представив|уявляв| обер-прокуророві Святійшого Синоду з|із| проханням виклопотати дозвіл Олександра III для виконання цього проекту. На дзвоні передбачалося|припускалося| розмістити портрети дивно|чудовий| врятованих найясніших осіб, а також напис|надпис|, що свідчить: "Сей серебряный колокол сооружен в 1889 году усердием духовенства Харьковской епархии в память чудесного спасения 17 октября 1888 года от смертной опасности при крушении близ города Харькова железнодорожного поезда Государя Императора Александра III, Государыни Императрицы Марии Федоровны и Августейших детей их Наследника Цесаревича Николая Александровича, Великих князей - Георгия и Михаила Александровича и Великих Княжен Ксении и Ольги Александровны". Дзвін мав прикріплюватися особливим кронштейном на зовнішній стіні дзвіниці Харківського Успенського Кафедрального собору, зверненої на захід до лінії Курсько-Харківсько-Азовської залізниці, де сталася катастрофа. Щодня о першій годині дня - в точний час звершення дива|чуда| порятунку|спасіння| імператорської сім'ї - передбачалося|припускалося| дзвонити протягом п'яти хвилин, щоб|мінут| нагадувати народові про милість Божу, що явилася йому, аби|аби| кожна  людина, почувши| цей дзвін, перехрестилася з|із| відчуттям|почуттям| подяки|вдячності| Богові.

Дозвіл був отриманий|одержувати|, і при будинку|домі| харківського архієпископа та у всіх приходських храмах єпархії почався|починав| збір|збирання| пожертвувань - срібних предметів на відливання|виливок| незвичайного|незвичного| дзвону, а також грошей. Дві тисячі рублів|карбованців| від збору|збирання| планувалося|планерувало| помістити на рахунок Кафедрального собору, а відсотки|проценти| з цього капіталу платити за працю спеціально призначеному дзвонареві|звонареві|, щоб|аби| відгомін Царського дзвону не припинявся ні на один день.

Тисячі харків'ян поспішали|квапилися| внести свою лепту задля створення|створіння| незвичайного дзвону, несли в храми фамільне срібло, прикраси|прикрашання| і трудові срібні копійки. Пожертвування перевершили всі очікування|чекання|: за один лише місяць зібралася сума, яка дозволила всенародно оголосити про те, що вага дзвону буде не 10, а 20 пудів. Підготовка з виготовлення та установки дзвону дещо затягнулася - очевидно, через остаточне узгодження проекту, внесення змін і доповнень. Дзвін відлитий 5 червня 1890 року в Харкові, на дзвоновому заводі Рижова замість запланованого 1889 року. Зовнішній вигляд дзвону і спосіб його установки дещо відрізнялися від первинного|початкового| проекту. У першому ярусі дзвіниці Успенського собору була споруджена залізна раковина, в якій і передбачалося|припускалося| повісити Царський дзвін. Замість портретів царської родини, дивно|чудовий| врятованих, Олександр III велів помістити їх ініціали, що і було зроблено. Зовні дзвін оздоблювали вензелі Їх Імператорської Величності, а під ними - п'ять медальйонів з|із| написами|надписами| слов'янською вязью| імен Великих князів і княжен: Микола, Ксенія, Георгій, Ольга і Михайло. На зворотньому боці було написано про того, хто|КТО| спорудив дзвін, а навколо|довкола| його валу - про подію, в ознаменування якої він споруджений. Заввишки Царський дзвін був аршин з|із| чвертю|четвертиною| (близько 89 см), а чистого срібла в нім, окрім необхідних для сплаву міді й олова, було 17 пудів 35 фунтів|фунт-атомів| - майже 300 кілограмів!

14 жовтня 1890 року в урочистій обстановці двадцятипудовий срібний пам'ятний дзвін був піднятий і укріплений|зміцнити| у першому ярусі дзвіниці Харківського Кафедрального собору. З тих пір|відтоді| Царський дзвін став пам'яткою Харкова.

У столичному Санкт-Петербурзі звели|підносили| каплицю, що прикрасила архітектурний ансамбль Ізмайловського  Свято-Троїцького собору.

Землевласниця з Панютиного Антоніна Леонова за власні кошти побудувала каплицю на вокзалі в Лозовій.  Розробив проект привокзального скверу і каплиці видатний архітектор того часу Ієронім Кітнер. Зараз триває налагодження зв'язку з її праонукою Єлизаветою Руссель, яка мешкає  в Парижі. В 2008 році Єлизавета Платонівна надіслала лист з фотографією цієї споруди до Лозівського краєзнавчого музею, а потім листування припинилось.

     У честь спасіння царської родини 17 жовтня 1888 року на місці трагедії 18  червня 1889 року засновано монастир та закладено дерев’яний Храм на 500 осіб. А в кінці 1889 року побудовано теплий храм для братії, що перейшла їз Святогорського монастиря.

|місце-милі| 21 травня 1891 року за проектом академіка архітектури Мальфреда були закладені|спорудити| храм Христа Спасителя, а згодом, 17 жовтня того ж року, на місці, де зупинився пошкоджений вагон-ідальня, –|спасителя| каплиця Спаса Нерукотворного.  14 червня 1894 року було освячено Храм Христа Спасителя і каплицю Нерукотворного Спаса. Її прикрашало 20 мозаїчних ікон, серед яких особливо виділялася ікона київського князя Володимира. Храм було збудовано на кошти місцевого фабриканта І. Вороніна. В церемонії закладання храму брали участь імператриця Марія Федорівна, цесаревич Микола Олександрович та інші члени царської родини. Храм розрахований на 1400 осіб і представляв собою величну споруду, з трьох боків обнесену критою галереєю та увінчану великим золотим куполом. Вся наружна позолота храму та каплиці була виконана із сусального золота. Це був один із кращих храмів у російсько-візантійському стилі епохи еклектики, анітрохи не гірший пітерського Спаса на Крові і петергофського собору. Будівництво завершилося в 1894 р. Багатоглавий храм Христа Спасителя та каплиця Нерукотворного Спаса – вдаліі зразки російсько-візантійського стилю. Центральний великого розміру купол мав цибулинну форму і був поставлений на високий барабан, оточений поясом вікон і кокошників, купол прикрашали рельєфні узори. Два малі розділи - шатрові. Фасади прикрашали орнаментальні узори з кахельними і майоліковими вставками, вхід обрамлено арочним порталом. Над входом підносилася двох'ярусна шатрова дзвіниця, що звужувалася доверху, із стрілчастими арками дзвіниць, увінчана позолоченою цибулинною главкою з хрестом. Храм був направлений вівтарем на схід, тобто до залізниці,  з того ж боку був головний вхід у храм. Каплиця складалася з печерної частини, розташованої всередині насипу та вхідної вежі. В південно-східній частині площі, яка оточувала храм, встановлено гранітну плиту з написом: «Здесь погребены части лиц погибших при крушении Императорского поезда 17/30 октября 1888 года».

Церква відрізнялася багатим внутрішнім убранням, низький одноярусний фаянсовий «під слонову кість» іконостас з бронзовими Царськими брамами був удостоєний медалі на паризькій виставці 1900 року. Всі стіни і купол храму були розписані зсередини. Величний храм став чудовою прикрасою Харківської губернії. 31 березня 1990 року Храм Христа Спасителя і каплицю Нерукотворного Спаса з капіталом 20 тис. карбованців і землею (трохи менше 10 десятин) передано у власність Міністерства шляхів сполучення. 19 червня 1900 року Міністерство землеробства та державного майна передало Міністерству шляхів сполучення 75 десятин землі для устрою при Храмі притулку інвалідів-залізничників. У 1902 році при притулку почала діяти церковно-парафіяльна школа і безкоштовна народна бібліотека імені імператора Олександра ІІІ.

У Петербурзі, майже синхронно, з 1891 року будувалася церква Богоявління на Гутуєвськім острові в честь дивного порятунку в Борках. Її автор Василь Косяков не приховував, що взяв за основу проект Марфельда, тобто, у столиці з'явилася "модель" далекого храму-пам'ятника. Роботи були закінчені в 1899 р. Архітектор пристосував ідею Марфельда до потреб приходського храму, ввівши обширний притвор і відмовившись від галерей на користь двох прибудов. Але, на мій погляд, борківський храм був кращий петербурзького. Цікаво, що Гутуєвська церква сама стала  зразком для наслідування, поскільки на теренах Росії було збудовано більше 10 подібних храмів.

  У Хомутовськім храмі Покрови Пресвятої Богородиці було замовлено відразу дві ікони, присвячені цій події. Одна призначалася для храму Христа Спасителя у Бірках .

Друга – дорожча|люба|, в золотій| металевій ризі, прикрашена емаллю, призначалася| в дар|дарунок| самому Государеві Олександру III. 

  Внизу ікони – напис|надпис|: «В память чудесного избавления их Императорских величеств государя императора Александра III, государыни императрицы Марии Фёдоровны, всей их ав­густейшей семьи при крушении царского поезда близ стан­ции Борки 17 октября 1888 года от собственников крестьян села Хомутово Богородского уезда принесён в дар прихожа­нами села Хомутова церкви».

     Ікону було передано Імператорові, який, дякуючи підданим за дарунок|подарунок|, помолився зображеним|зображати| на ній святим угод­никам| Божим і повелів направити образи|зображення| до Покровської церкви. Автор О. Журавльов зобразив  небесних покровителів|заступники| членів цар­ської| сім'ї – благовірного великого князя Олександра Нев­ського, святу рівноапостольну МаріюМагдалину, святителя Миколу Чудотворця, святого князя Михайла Тверського, святу рівноапостольну велику княгиню Ольгу, святого великомученика Георгія По­бєдоносця, преподобну Ксенію – і святих, пам'ять яких доводиться|припадає| на 17(30) жовтня: пророка Божого Осію і преподобного Андрія Крита|Кріт|. Також на  іконі зображені|зображати| ще: мученики безсрібники Косьма і Деміан (покровителі|заступники| царської сім’ї|), мученики Леонтій і Евтропій, святий праведний Лазар, а зверху| – ікона Спаса Нерукотворного. За  висновком |ув'язненню| експертів| Санкт-петербурзького музею Історії релігії, ікона виконана професійно|професіонально| у живописній манері і в стилі часу. Композиція не зовсім звичайна|звична|, але|та| цікава: «святі ніби  з’являються з|із| гірлянди хмар». Напис на тильній частці|частині| дошки |надпис| указує рік, |вказував| ім'я автора і спосіб, яким він писав ікону. Слід зазначити, що Журавльов був| інвалідом, він писав ікони й картини, тримаючи пензлі|пензлі| зубами.

Поряд з перерахованими подіями з’явилася служба архімандрита Діонісія «Долг сердца верующего и верноподданного и посильный вклад, хотя и сокровенный, в массу тех пожертвований, которые приносятся всеми россиянами – в благодарную память о великом событии 17 октября».  Текст її є в рукописному збірнику «Службы и акафисты, составленные архимандритом можайского Лужецкого монастыря Дионисием», який зберігається в Російському державному архіві древніх актів у складі колекції «Сборный личный фонд», і представляє собою каліграфічний писарський екземпляр із незначними виправленями автора. «Предуведомление к службе и акафисту» написано рукою архимандрита Дионісія.